Не вірили ми, що біда нагряне,
Не вірили ми, що прийде війна,
Що в крові зійде сонечко багряне,
Й для когось не настане вже весна.
Не вірили ми в підлість і не знали,
Що в час такий Росія нападе.
Ми щастя на землі цій будували
І вірили, що радість всіх знайде.
Ми про любов пісні свої співали,
Про гарну долю мріяли завжди,
Про доброту поезію писали
І зовсім не чекали ми біди.
Поля свої хлібами засівали,
Бо завжди роботящими були.
І рушники на долю вишивали,
А друзям хліб на рушнику несли.
А зла нізащо людям не бажали,
Бо його в наших душах й не було.
Ми синьо-жовтий прапор піднімали,
Щоб ніс у Всесвіт волю і тепло.
А про війну і гадки ми не мали,
Бо думали, що мирні всі, як ми.
Серця у дружбі з усіма єднали,
Бо добрими завжди були людьми.
Та от Росія йде на нас війною
І нищить землю, села і міста…
Нам справитись з навалою такою
Нелегко, бо задача непроста.
Багато їх і зла у них багато,
Та й власну зброю їм ми віддали.
Бо вірили — життя в нас буде свято!
А от вони біду нам принесли…