А ми не знали, що війна настане,
Не вірили, що буде знов війна.
Що друг колишній ворогом нам стане,
І думка нас гнітитиме сумна.
Бо як же так? Ми радо всіх стрічали
І хліб на рушникові всім несли.
Пісні лунали в світ, ми їх співали
І добрими всі до людей були.
Й не думали, що зброю хтось готує,
Щоб нас вбивати… Бо за що? Чому?
У кожній мові стільки слів існує,
То нащо зброя? Треба це кому?
Тож вирішити можна все словами,
Не треба зброя, коли є слова!
Щоб відбулася бесіда між нами
Хороша, щира, мудра і жива.
Та інша думка в ворога існує,
Слова їм зайві, як ракети є.
Він ними Україну всю руйнує,
І кожну ніч він по будинках б’є
І нищить все, і діточок вбиває,
Які літали у чарівнім сні…
Плюндрує землю, смертю начиняє,
І не звучать уже ясні пісні,
А день і ніч тривога в нас лунає
Повсюди смерть, де захисток знайти?
Й чиясь душа на небо відлітає…
А діточкам хотілося ж рости…