О! Скільки в погляді твоєму доброти
І ніжності великої людської.
Здається, світ обняти міг би ти,
Вділити іншим радості святої.

І хай би іскра божа в них була
І променилось сонце зсередини,
Щоб враз не стало зависті і зла —
Лиш доброта іскрилася в людини.

Бо ж ми не вічні на святій землі,
Чого ж не жити в злагоді і мирі?
Та летимо у злоби на крилі,
А деколи ще гірш, як хижі звірі.