Не дай нам, Боже, голоду пізнати,
Що відбирає розум і життя.
Дай, Бог, в своє майбутнє крокувати
У радості, в добрі, без каяття.

А голод був. Усе повідбирали,
Що навіть крихти хліба не було.
І люди в муках тяжких помирали,
І тільки горе й лихо тут було.

Дорослі мерли і вмирали діти,
І цілі села йшли у небуття.
І не було уже кому радіти,
Бо щезла радість, не було життя.

І вже не плакали у мами на могилі,
На цвинтарях стояли мовчазні.
Лише гули старі дуби похилі
І не звучали вже ніде пісні.

Бо голод це мабуть найтяжча мука
І смерть повільна в страхові й біді.
А вслід за нею йде страшна розлука
Й усі схиляють голови в журбі.

Не дай нам, Боже, голоду зазнати.
Дай, Бог, прожити в ситості й теплі,
Учитися, сміятись, працювати
І жити в мирі на святій землі.