Не допускайте в серце зла

А я от думаю… Чого отак буває,
Що люди в серці носять люте зло?
Коли любов’ю серденько палає,
То в ньому є і добрість, і тепло.
Тоді людина світла, наче зірка,
Що всі вночі освітлює путі.
Бо доброта в душі і є та мірка,
Яка людину стверджує в житті.
Бо доброта — це людяність й повага,
Турбота, здатність всім допомогти.
Це мудрість, щирість, щедрість і наснага
І тільки з цим в життя потрібно йти.
Лиш з добрістю людина розцвітає,
З любов’ю лиш людиною стає.
Тоді вона мов світле сонце сяє,
Бо справді сонце у серденьку є.
А лють і зло… Чого в душі носити?
Чого у темені злостивому брести?
Хіба не краще світло, гарно жити
Й тепло і сонце до людей нести?