Надія Красоткіна

Не кидай словом, наче пес хвостом.
Бо слово — зброя… Ранить і вбиває.
То ж слово часом б’є, немов кийком,
Руйнує душу, навіть спопеляє.
Буває в слові сила руйнівна,
І рана та повік не заживає.
І дуже довго ще ятрить вона,
Образа та ніколи не зникає.
Та є у слові сила й чарівна,
Яка людину жити заставляє.
Тоді в душі нараз цвіте весна
Й підносить в небо і вона співає.
Дарує крила і несе увись.
Дає надію, щиро пригортає.
То ж ти до слова серцем пригорнись,
Бо слово силу надзвичайну має.