Не простимо

Простити можна слово необачне,
І гнів раптовий, що нахлинув вмить.
І ставлення якесь, бува, невдячне,
Коли від цього вся душа ятрить…
Простити можна… Все в житті буває
Чи настрій не такий, чи щось болить…
Та не війну… Як ворог нападає,
Стріляє в тебе і міста бомбить…
Знущається, твоїх дітей вбиває,
Ґвалтує, просто так, задля розваг.
Тобі і серце, й душу розтинає…
Й сто над тобою має переваг,
Бо в нього зброя, в нього чорна сила
І біс в душі, вбивати він прийшов!
Він знищує твою і душу, й тіло
Й глузує підло, ніби вже зборов.
То як простити? Як його простити?
Таке вже не пробачити в віках.
Бо з горем й болем ти лишишся жити…
У серці розпач, лють, але не страх.
Страху нема, та вже і сліз немає,
Солоні сльози виплакані теж…
Лиш біль і сум ніяк не замовкає
І туга за дітьми не має меж.