Чарівний світ! Навколо казка, диво!
А скільки квітів надзвичайних є!
Здається б жити всі могли щасливо,
Але війна нам жити не дає…
Нам миру хочеться, щоб всюди тихо,
Бо мрія є у кожного своя.
А в нас повсюди смерть, біда і лихо,
І чорна ненависть, немов змія.
І думаєш, для чого війни треба?
Хіба не краще мир, любов, тепло
І волошкове, ясне, мирне небо?
Тоді б так гарно на Землі було!
Невже цього не розуміють люди?
Чого з війною йдуть в чужі краї?
І доки це продовжуватись буде?
Хіба як втратять береги свої
Й відчують те, що ми відчули нині:
Розруху, смерть і втрати ці страшні…
І горе майже в кожного в родині,
Нещастя всі пізнали у війні…
А ворог наче і не розуміє,
Що людям смерть і горе, кров несе.
А як же совість? Ні, не кам’яніє,
Він б’є, руйнує, знищує усе.
Дивлюсь на світ і думаю, для чого
Народ тримати в злобі та імлі?
Невже вам мало неба голубого,
Невже вам місця мало на Землі?