Щось незбагненне в осінній порі:
Фарби барвисті, м’якенька травичка...
Синява неба над нами вгорі,
Темною стала у річці водичка.
Холодно вранці частенько бува,
А над лугами біленькі тумани.
Вже й приморозить не раз і не два
І забіліють у полі кургани.
Сонце пригріє, туман розжене,
Все засміється, квітками заграє.
Туга осіння відразу мине,
В серці мелодія щастя лунає.