Пливли на небу хмари волохаті
І раптом зникли, наче й не було.
Але ж ходили чорні й кострубаті…
Й куди поділись, що їх потягло?
Так дощику всі люди виглядали,
Побоювались, що гроза прийде.
А хмари з неба зовсім позникали,
Куди їх потягло? Поділись де?
Всі сподівались, що прийде волога,
Поллє земельку, щоб усе росло.
Та знову спека і росте тривога,
Що висушить нам й річку це тепло.
Бо річка наша зовсім обміліла,
Такою ще ніколи не була.
На рибу й раків вже давно збідніла
І ряскою місцями заросла.
Перетворилась на струмок, змарніла…
Недавно ж повноводною була!
Нема нікому до довкілля діла,
Все губимо і нищимо до тла…
То водосховища якісь набудували,
А те, що в нас було, не берегли.
То русла рік не в той бік повертали…
Ось результат — до чого ми прийшли…