Збігають по шибках дощу краплини
Неначе сльози, що в душі бринять.
А як же спокій треба для людини...
Та Україну вороги бомблять.
Немає в нас ні спокою, ні миру,
Розруха, біль, тривога, зло і смерть...
Дитину не пригорне мати щиро...
Зруйновані міста і села вщерть...
Що працею було всіма нажито,
Тепер в руїнах на землі лежить.
А скільки наших діточок убито...
Як після цього далі людям жить?
Природа і собі тихенько плаче,
А як здолати можна горе нам?
Ми зносили усе в житті терпляче,
Та вже прийшов кінець усім терпцям.
Тож більше нам нема чого втрачати,
Бо ворог все найкраще в нас забрав...
Тож ми його в три шиї будем гнати,
Щоб він сконав, на всі віки пропав.