О! Нене, мамо, матінко, матусю,
Найкраща в світі, мамочко моя.
До образу твого завжди горнуся
І ласку щиру відчуваю я.
Тебе нема… Вже так давно немає,
А голос твій бринить в моїй душі.
І серденько тебе не забуває,
Бо звикло чути: «Доню не спіши!
Сім раз одмір, як маєш щось зробити,
Обдумай все, а потім говори»…
Ти так завжди мене учила жити
У роки світанкової пори.
Доземно я тобі вклоняюсь, мамо,
За щастя, що дала мені життя.
І прислухаюсь до порад, так само,
Й люблю твої пісні до забуття…