А осінь біля річки зупинилась,
На бережок присіла та й сидить.
У темну воду мрійно задивилась,
А трохи згодом далі полетить…
Бо любить мандри непосида-осінь,
Скрізь хоче побувати кожну мить.
Злетіти може у небесну просинь,
А то у поле чи у ліс летить.
І скрізь малює золотом картини,
Без пензля, без гуаші й олівців…
А творить просто диво для людини…
І хто, крім неї, так ото б зумів?
Для нас вона казки чарівні творить,
Бо лиш вона уміє це створить.
А зовсім скоро жовтий лист обронить,
І вдаль безмежну візьме й полетить…