Нести у світ добро… Хіба то важко,
Як серце переповнює краса?
Це ніби вранці заспівала пташка,
Немов на трави випала роса.
Це так природно, наче влітку спека,
Чи дощ рясний раптово серед дня.
Чи вітерець, що прилетів здалека,
Чи як в колоссі достига зерня…
Нести у світ добро усім нам треба,
Бо людям необхідна доброта.
Щоб зацвіло сузір’ям мирне небо,
Щоб кликала до себе висота,
Щоб в людських душах сонечко світило,
Й любов у серці кожному цвіла.
Й щоб добре слово зігрівати вміло,
І в світі цім побільшало тепла.
Нести у світ добро — це так важливо,
Бо всі ми люди й прагнемо добра
І ласки, й щастя — це найбільше диво.
То ж доброту у світ нести пора.
Й ділитись нею і вона вернеться,
Коли не ждеш, мов благодать, прийде
Й пригорне ніжно… Це лише здається,
Що доброти нема ніде-ніде…
А доброта у квіточці зоріє,
У теплім слові, в потиску руки.
У ніжнім погляді, що пригорнути вміє,
У блискітках весняної ріки…
Вона живе і радісно струмиться,
В словах, у вчинках, в справах, у піснях…
В очах коханих промінцем іскриться,
У світлих душах, в люблячих серцях.