Вже міст нема і в них людей немає,
Немає сіл й криниць також нема.
І поля там ніхто не засіває,
Там лише пустка, горе і пітьма…
А ще недавно весни так буяли,
Акації і липи там цвіли…
А у садочках пташечки співали
І діти на уроки в школу йшли.
Тепер руїни, радості немає
І щастя в цій місцині не живе.
Тут лише вітер сумно завиває,
І пил зі згарищ стежкою пливе
І осідає, чорно землю криє,
І птахи не летять у ці місця.
Війна і далі зло і горе сіє
Та розбиває зморені серця.
Таке життя нам випало на долю,
Хоч ми про щастя мріяли усі…
Ну, а весна іде собі по полю
І сяє зірочками у росі,
Як і колись у ті щасливі роки,
Як в нас були чудові й мирні дні,
Як ми в життя своє робили кроки
Й співали гарні, чарівні пісні.