Моя чарівна мово світанкова,
В тобі душі народної краса!
Ти найпрекрасніша, велична і чудова,
В тобі і загадка, й казкові чудеса,
І безліч слів, як зірочок на небі,
Тож оспівати словом можна все.
Все описати можна при потребі,
І слово правди в світ вона несе.
Моя чудова мово українська,
Пісенна й світла, щира й чарівна.
Ти наша рідна, ніжна, материнська,
Найкраща в світі, як сама весна.
Тебе віками вороги топтали,
Бо ж зникне мова — нації нема!
Тож українців мови позбавляли,
Та мова воскресала — все дарма…
Й сьогодні знову за своє взялися,
Жбурляють каменем у мову чарівну.
І десь уже від неї відреклися,
Забули світлу мову осяйну…
А мова є, вона звучить і мріє
У добрім серці, у святій душі.
Складає словники… Тож є надія…
І ти забути мову не спіши…
Бо ж нам її земля подарувала:
Тут нею квітка розмовляє і трава,
І прадідам слова в вуста вкладала,
Тому ця мова вічна і жива.
Ніколи від свого не відрікайся,
Бо мова, як повітря і вода…
На милість ворога не сподівайся,
Щоб не прийшла на твій поріг біда.