Ніхто із нас не зміг би й уявити,
Які стежинки ждуть нас і путі.
Як ми колись, в майбутнім, будем жити,
Які пригоди стрінуться в житті.
Чи успіх, чи занепад нас чекає,
Чи визнання, а може забуття…
Майбутнього ніхто із нас не знає,
Та люди в тім й не мають каяття.
Життя свої стежинки простеляє
І, зазвичай, щось кожному своє.
Тож наперед ніхто цього не знає
І, мабуть, в тім і дивовижне є.
Бо кожен може щось своє творити,
Вершити власну долю і дива.
І так, як тільки він уміє жити,
Бо є своя на плечах голова.
Та долю наперед й не треба знати,
Тоді б, мабуть, прогресу не було.
Лиш доброту у серці треба мати,
Щоб не нести на рідну землю зло.