Нічого так в житті не жде людина,
Як перші квіти, радісну весну,
Щоб більш не повернулась хуртовина,
То ж мріє бачити травичку запашну.
І синє небо, і високе, й чисте,
Повсюди квіти, пахощі п’янкі.
Та птахів гніздування урочисте,
Пташині співи тихі й гомінкі…
Бо після тиші, що була зимою —
Ці звуки, квіти, пахощі весни.
Вливаються рікою гомінкою
У нашу дійсність і у наші сни.
Тривожать серце, хочуть напоїти
Любов’ю, щастям і дають тепло.
Щоб нам у світі стало гарно жити,
Щоб радісно на серденьку було.