Ні, не будинки здійнялися в небо,
Від них руїни зяють в небеса…
А тут колись була в піснях потреба
Всім радувала серденько краса.
А тут колись, ну, зовсім ще недавно
Сміялись діти і плели вінки…
Усім жилося вільно й дуже славно
І ось тепер все кануло в віки.
Тут ще зимою сяяли ялинки
І миготіли в кольорі вогні.
Казковий хтось приходив до хатинки
Й даруночки приносив чарівні.
На сон грядущий цілувала мама,
І тато піднімав у небеса…
А за вікном світилася реклама,
Й вечірня дивувала всіх краса…
І от війна усе це зруйнувала,
Нема будинків й міста вже нема…
Війна життя і щастя відібрала
В руїнах виє вітер, скрізь пітьма…
Тим, хто лишився, як їм далі жити?
Не повернути те, що в нас було…
Тож мусимо ми ворога добити,
Щоб більше в світі не плодилось зло.
Рашистів в нори мусимо загнати,
Добити там, звідкіль вони прийшли.
Як звірів злих закрити їх за ґрати,
Щоб більше зла творити не змогли!