Одному важко, гірко і пустинно,
В людини має бути два крила.
Бо жити треба плідно і активно,
Щоб доленька прихильною була.
Та важче ще, коли тепла немає,
Це, ніби їсти із піску коржі…
І та самотність серце роз’їдає,
А разом зовсім різні та чужі.
Нема тоді ні слів, ані розради,
Любові, ласки, радості нема.
Завжди один, тоді для чого ради,
Оточує тебе ота пітьма?
Вже краще в самоті, але на волі,
У світлі і у сонячнім теплі.
Це, може, теж такий дарунок долі
І стежечка твоя на цій землі…