Ой на Івана та й на Купала
Дівчина долі віночок сплітала.
З трав шовковистих, з гарного цвіту
Та й опускала, щоб плив він по світу.
Йшла по стежині, що поміж травою,
Щоб відпустити вінок за водою.
Кликала долю і річку просила,
Зірочку-свічку в вінку засвітила
Та й опустила на чистії води,
В плавання вільне і без перешкоди.
Хай йому гарно і вільно пливеться,
Хай до дівчини коханням вернеться.
Хлопець віночок із річки дістане
Той, що для дівчини долею стане.
Візьме віночок, пригорне до серця
Й принцом казковим нараз обернеться…
Серденьком щирим кохання відчує —
Долю чудову віночок дарує.
Ой на Купала — ніч чарівничка,
В кожнім віночку, як зірочка свічка
Й небо з зірками яскраве, привітне.
В темному лісі десь папороть квітне,
Вогником ніжним таємно палає…
Щось дивовижне це святечко має.
Щедро Земля травам силу дарує,
Долю хорошу всім людям віщує.
Ой на Івана та й на Купала
Дівчина диво чарівне чекала —
Щось надзвичайне, таємне, казкове,
Добре і світле, приємне й чудове…