Тривожна ніч потроху відступає,
Несміливо народжується день.
Орда російська знову наступає,
Страшна війна веде своїх пісень.
Летять ракети, щоб міста розбити,
Стріляють гради, все навкруг січуть.
А йде весна і люди хочуть жити,
Звичайного людського щастя ждуть.
А щастя вже не те, яке чекали,
Бо вороги все знищують ущент.
І щастя наше просто розстріляли
Отак неждано і в один момент.
У мить одну украли щастя жити,
І вже душа у небеса летить…
Не буде ні сміятись, ні любити,
А лише зіркою далекою світить
Комусь, хто буде завжди пам’ятати,
Ті добрі очі і веселий сміх…
Хто турбувався і умів кохати,
Та вже його нема серед живих.