Над світом сонце піднялось рум’яне
І тихо так, що й листя не шумить.
А як же все навколо гарно вбране —
У помаранчі й золоті стоїть.
Все чарівне, барвисте і казкове,
Мов заворожене з туману виплива,
Всміхається так ніжно, світанково —
Це осінь надзвичайна і жива.
У синім небі де-не-де хмаринки
Й ключі останні журавлів летять.
За вітром в’ються срібні павутинки
І ніжно так під сонечком блищать.
Останнє срібло бабиного літа
Летить за вітром в невідому даль.
А потім вітри загудуть сердито
І зірвуть з осені усю красу, на жаль…