Останній день у квітні — він іде…
Й ніколи більш не буде вже такого
Як цей. Усе-усе в житті пройде
Й не вернемось до щастя осяйного
І до дитинства світлого свого,
До того часу, де були щасливі.
Та я от зажурилася, чого?
Бо там були ми радісні й вродливі
І з мріями високими жили,
Раділи усьому і все любили.
Ах… Там ми зовсім іншими були,
Від мрій душею радісно світліли.
А зараз що? Та все уже не те!
Здоров’я, думка і не ті вже мрії…
Одне у нас бажання непросте,
Щоб хоч не втратити ні віри, ні надії,
Й до перемоги нашої дійти,
Щоб з фронту всі вернулися живими.
Щоб по життю нам вільними іти
Дорогами широкими й новими.
А квітень йде. Віддав своє тепло,
Він щедро напоїв усіх красою.
Усе в природі радо ожило,
Та люди не покінчили з війною.
Летять ракети в села і в міста,
Земля від вибухів й пожеж палає.
Така у нас проблема непроста
Й коли кінець війні ніхто не знає.
А воїнів везуть вже «на щиті»
І серце завмирає у мовчанні.
Не думали ніколи у житті,
Що в когось будуть дні оці останні.