Кудись поділись з неба хмари темні,
Відкрилась серцю чарівна блакить.
Зірки погасли трепетні й таємні,
Заграло сонце й почало світить.

І стало радісно, бо ранок прокидався,
І зігрівав усе довкіл теплом.
Та сонячним проміння усміхався
І розпрощались люди з тихим сном.

Бо осінь засіяла променисто,
А в лісі знов веселка ожила.
У небі стало синьо, чисто-чисто,
В повітрі павутинка попливла.

Виблискувало листячко рум’яне,
Й світилося все мокре від роси.
А сонечко велике і багряне
Прибавило у світі цім краси.

То ж осінь тихо листячко скидала.
З них листопад узори формував.
Чарівна осінь краєм простувала
І вітерець тихенько повівав.

Спокійно всюди, тихо і красиво.
І хоч не чути гомону птахів,
Вражає душу це осіннє диво,
Листочків кольорових шелест-спів.