Вже кажуть нам — осіннє покоління,
Як присмерк долі… Та дзвенить струна,
І рветься, лине у небес склепіння
Й далеко десь відгукує луна…
Та все відходить в тихе надвечір’я,
Бо догорає день і вже нема…
Засвітять в небесах нові сузір’я
Й на Землю вчасно прилетить зима…
А поки осінь грає кольорами
І засипає золотом стежки…
Красиво так прощається із нами,
Й листочки жовті понесли річки.
Усе проходить і усе минає,
Світанок, день і місяці, й літа…
Та ще летить душа, вона співає,
І пісня наша до небес зліта…
І хочеться її для всіх лишити,
Не просто ж так на Землю ми прийшли.
І хочеться ще кілька літ пожити…
А час злетів, ми наче й не жили…