Осінь бродить тихенько по парку,
Застеляє листочками все.
То ж в обід, навіть, зовсім не жарко,
Прохолода травичку пасе:
То холодну росу вистеляє,
То кристаллики льоду дає.
То дощами травичку вмиває,
То вітрами холодними в’є.
Небо сіре здебільшого стало,
Хмари темні по ньому пливуть.
День короткий і сонечка мало,
А дощі все ідуть та ідуть.
А на клени поглянеш… О! Диво!
Ніби сонце на них золоте.
Так приємно і дуже красиво!
От і рішення зовсім просте.
Якщо сонця немає — нічого,
Клени світло несуть на собі,
Стільки щастя у кленах дзвінкого,
Де тут місце осінній журбі…