Я осінь пригублю, немов хмільне вино,
Сп’янію і від запаху, й краси…
А жовте листя заглядає у вікно
Й горять на ньому іскорки роси.
А сонце раннє й сині небеса
Аж кличуть політати в вишині.
Ця незбагненна й радісна краса
Живе постійно в серця глибині.
Гуляє дивно в парку осінь і в саду…
До ніг спадає листячко м’яке.
І я по ньому, як по килиму іду,
І все тут гарне, ніжне і легке…
Краса і чари, радість, казки дивина
І аромати ніжні, мов ріка.
Хмільної осені вино зіп’ю до дна.
Солодка чаша й трішечки гірка…