Осіннім сумом серце огортає,
Душа чогось сумує і щемить.
Багато днів вже сонечка немає,
А рано-вранці ще й туман висить,
Що навіть не проглянеш через нього,
Мов полотном біленьким сповило.
Та що ж у осені сумного є такого,
Що серце від жалю мені звело…
Сама не знаю, та чогось сумую,
Дощем здалеку якось потягло.
Чи то якусь подію серцем чую,
Бо що ж іще засмутити змогло?