Пора осіння до зими прямує,
Хоч ще тепленько і довкіл краса.
Та іноді дощі і вітер дує
Та піднімає листя в небеса.
То дуже тихо, лист не ворухнеться,
Трапляються ж в природі чудеса…
А сонечко так весело сміється
І на траві виблискує роса.
Природа — диво! Все у ній доречно,
Для всіх чудес тут завжди місце є.
Красу дарує осінь нам сердечно,
Щось незбагненне, рідне і своє:
І аромати, і останні квіти,
Червоне листя, жовте й золоте…
А зовсім скоро стануть голі віти,
І вже нічого більше не зросте…
Бо прийде холод, все позасинає…
І буде тихо дуже навкруги.
Все на землі швидесенько минає,
Від снігу стануть білі береги.
А річку морозенко замурує,
Скує водичку й можна буде йти…
Тож осінь до зими уже прямує
Про щось сумне шумлять очерети…