Осінь золотава, дивна, кольорова,
Скільки в неї чарів невимовних є!
То вона у золоті — пишна, гонорова,
Й павутинням срібним все довкіл снує…
То вона у яблуках гарна, розпашіла,
То гриби у лісі щедро роздає…
А то листопадом з вітром відлетіла…
Вербами схилилась й тихі води п’є.
Ну, а то дощами голі віти миє,
Хмарами важкими все заволікла.
Та щоразу осінь дивувати вміє,
А з собою нині жалю привела…
Й не тому що зараз прохолодно стало,
Й що дощами плаче день у день вона…
А тому, що щастя у людей забрали,
А тому що зараз в нас іде війна…