А осінь так тихенько йде до краю,
То тут, то там щось пензликом мазне.
То в сад зайде, в город, а то до гаю…
То теплим вітерцем на всіх війне,
А то на чисте волошкове небо
Хмарки запустить, дощиком сійне…
То айстрами їй милуватись треба,
А то відкриє сонечко ясне,
Що так засяє всюди, заіскриться,
І стане жарко раптом надворі!
І павутинкою на сонці засріблиться,
Ніде й хмаринки білої вгорі…
А то візьметься часом малювати
Усе навколо в різні кольори,
Довкілля все чарівно прикрашати:
Ліси, поля, гаї, сади, двори…
Чаклунка осінь! Гарна, дивовижна!
Дарує стільки радості й краси.
Вона буває дуже тепла й ніжна,
Та не звучать пташині голоси…
Бо всі пташки у вирій відлетіли,
А в їх гніздечках сплять тепер вітри…
А ми от осінь ще одну зустріли…
Всього в ній буде: радості й жури…