Ах, осінь, осінь! Ти така чарівна,
Мінлива, кольорова й запашна…
Чудова, неповторна, як царівна.
В тобі є чари, казка й дивина…
Буваєш тепла , лагідна, привітна,
Ще й позолота в сонці виграє.
То дуже ніжна, світла і тендітна…
Принад у тебе так багато є.
Задзвонять срібні струни-павутини,
Проникнуть в саму серця глибину.
І зазвучать нараз в небесній сині,
Й позбавлять душу спокою і сну…
Напоять світлом, радістю, красою,
Заграє щастя барвами всіма.
Любов’ю обдарують осяйною,
І щастя в світі більшого нема…
Та все проходить і тепло минає,
Краса осіння швидко теж мине.
А листя облетить, пообпадає.
А небо стане сіре і сумне…
Це також осінь, але вже з дощами,
Без золота, оголене гілля…
І небо буде плакати над нами,
І рідко сонце вигляне здаля.