Чарівна осінь виграє на струнах бабиного літа.
Принад у неї стільки є, ще й сонечком не раз зігріта.
В ній море ніжної краси, а світлих чарів — не збагнути.
І линуть ніжні голоси, хоч вже й пташок не може бути.
Але струмочок жебонить, вітрець тихенько повіває
І ніжно листя шурхотить, та квітка з небом розмовляє.
Красива осінь, дивина. Вона про всіх на світі дбає.
Турботлива завжди вона, для кожного гостинець має…
Сама ж то радістю бринить, а то тривогою озветься,
То дощиком закапотить, а то калиною всміхнеться.
То сонцем тихо спалахне, тоді привітна і погожа.
То легким вітерцем дихне… На жінку осінь дуже схожа.
Така ж, як жінка, чарівна, красива, ніжна і тендітна,
Душа її завжди ясна, турботлива, а ще привітна.