От жовтень скінчився і золото впало
Та вже під деревами тихо лежить.
У променях щиро нараз запалало —
Згори ж сонце сяє і неба блакить…
І чари осінні вриваються в душу,
Краса неймовірна, а ще благодать…
Ступаю по листячку, тишу порушу…
Листочки і трави у сонці блищать
Росою, мов срібні, чудові, чарівні…
Впиваюся дивом безмежним, п’янким.
А порухи серця такі позитивні,
І все у природі здається святим…
Бо як же красу цю безмежну збагнути!
Ні серцем, ні розумом, просто ніяк…
Оркестри осінні і тишу відчути,
І щастя, і радість, і сум… Просто так…