Так жду дощу, бо все вже засихає,
Земля, як порох… Суша і жара…
А в небі чисто і хмарок немає.
І це ж не літо — осені пора.
Початок осені, на дощик сподівання,
А тут така теплінь і спекотня…
Мов літо й осінь повели змагання,
Й довкілля сонце спалює щодня.
Воно і добре, що іще тепленько,
Бо людям можна ще на річку йти.
Але усе ж тривожиться серденько,
Бо як усе від спеки зберегти?
Всихають деревця, що посадили,
Все як в пустелі сохне без води.
А як же гарно всі сади вродили…
От на годинку б дощику сюди…
Але нема… І сподіватись марно,
Синоптики не знають де він, де?
Надія є у серденьку примарна,
Що дощ зненацька із небес піде.
Але у небі чисто, ні хмаринки,
А вранці на траві нема роси…
Замість роси на квіточках пилинки,
І вже нема чарівної краси…