От ніч прийшла, зірками сипонула,
Від щастя засвітились небеса.
Усе затихло і Земля заснула,
А над Землею — вічність і краса.
Така краса — в словах не передати!
Бо ж казка незбагненна там живе…
Як хочеться це розумом сприйняти
І зрозуміти… А Земля пливе
У Всесвіті у далі неозорі…
А там безмежний простір, без кінця…
Летять планети, пролітають зорі.
Тривожать людям голови й серця.
Та не дано людині зрозуміти
Для чого все це і для чого ми…
Чому на Землю ми приходим жити
Слабкими і невмілими людьми…
А хочеться так істину збагнути,
Знання здобути, зрозуміти все.
Побачити поближче і почути…
Ну, а Земля кудись усіх несе…
А кожна нічка зорі розсипає,
Запрошує в космічну глибину.
Дарує чари, в небо закликає
І манить, позбавляє сну.