Так хочеться вернутися в ту пору,
У те найкраще місце на землі…
Й дивитися на дивні хмари вгору…
Там безтурботні ми були й малі.
Там ми босоніж бігали стежками
По дивовижній і рясній росі.
Там звично нам лунала пісня мами,
І сонце сходило у радісній красі.
На нас чекали озерце і річка,
Для нас складала казочки весна.
Була така чистесенька водичка,
Що видно в ній усе було до дна…
Була там радість, щастя дивовижне,
Яке ніколи вже не повторить…
Щось найрідніше, найсвітліше, ніжне…
От повернутися б туди на мить…
Та час нічого нам не повертає,
Лиш спогади, як казку… Та й усе…
А нас зістарює, а світ міняє…
І в невідомість всіх кудись несе…