От уже і Покрова, Покрова…
Вкрита листом чарівним діброва
І морозцем біленько притрушена…
То ж стояти у холоді змушена
Поки сонце прогляне тепленьке
Й небо стане погідне й синеньке.
Час до полудня. Вже веселіше
Сонце все зігріває тепліше.
Зачарований ліс щось співає,
Жовте листя довкіл розкидає.
Щиро радість і ласку дарує,
Ні про що він тепер не сумує.
Та й чого сумувати в цю пору,
Стільки світла і стільки простору!
От з-під листя грибок проглядає,
Він сьогодні усіх нас вітає.
Ягідками стрічає калина,
У намисті стоїть горобина.
Груша-дичка грушки розкидає,
Ліс в цю пору ще й загадку має.
Треба так обережно ступати,
Щоб не знищити, не розтоптати.
Будеш в лісі ходити тихенько,
То побачиш всього багатенько
І відчуєш любов, щиру ласка,
Й неповторну побачиш тут казку.