Якось людина з голоду вмирала,
А в магазині — свіжі пиріжки…
Не стрималась вона й один сховала,
Хоч розуміла: робить зло, таки.
Й самій від цього так погано стало,
Кричала совість — голод вів своє…
Від того ще людина більш страждала,
Не втрималась, тож є вже те, що є.
За те її суворо покарали:
Три роки за крадіжку аж дали…
В газетах всіх про неї написали,
Під вартою по місту провели…
А ті, у кого долари в дивані,
Є літаки, і вілли, й кораблі,
І злитки золоті у чемодані,
Жирують й далі вільно на землі.
І тих, хто все в країні розкрадає,
Вивозить ліс і землю продає,
Ніхто у час воєнний не карає,
Бо в нього є зв’язки і влада є.
А в нас війна і ми міста здаємо,
Бо зброї в наших воїнів нема.
Ми від країн лише подачок ждемо,
А у самих — корупція й пітьма…