О! Любове моя недосяжна,
Ніжна-ніжна, далека й близька.
Ти безмежна моя, неосяжна,
Світла, трепетна, щира й легка…
Ти прекрасна, як небо, безкрая!
Ти як Всесвіт і зорі ясні.
Мабуть скажете: «Так не буває!»
Але ж ні! Ця любов у мені!
Я всім серцем її відчуваю,
А душа лине ввись, в небеса.
Ця любов аж від краю й до краю!
В ній і велич, і мудрість, й краса….
О, любове моя неосяжна.
Лише нею я тільки й живу.
Ти казкова моя, недосяжна…
Ти у думах, у снах, й наяву…