Живемо нині, а майбутнє кличе...
В минуле повертаємо не раз...
До чогось ставимось ми войовниче,
Та все на власне місце ставить час.
Ми прагнемо в небесну синь літати,
І це захоплює, це просто клас!
Минулого ж не можна забувати,
Бо це коріння, що тримає нас.
І не дає нам рідний край забути,
Наш дорогий і дуже древній рід.
Допомагає глиб життя збагнути,
Та йти мостами — не брести убрід.
Родинне древо треба добре знати,
Бо рід наш древній, він іде з віків.
Всіх поіменно треба пам’ятати —
І чумаків, й сміливих козаків...
Бо в наших жилах їх душі частинка,
Надій, стремлінь, сміливих, світлих мрій...
У кожному із нас тече і їх кровинка,
Тож забувати древній рід не смій!