Пихатість від невігластва людського,
Від душ порожніх, де добра нема
Й нема любові, й ще чогось такого,
Без чого в серці безпросвітна тьма.
Як людяності в серденьку бракує
І розуміння іншої душі.
Вона усе по-своєму трактує,
Та ти пихатим стати не спіши,
Бо це не здобуття, пихатість — вада.
Тож вгору свого носа не дери.
І навіть в час, як є у тебе влада,
Ти за основу доброту бери.
І простоту, та щирість, розуміння
І співчуття, та щедрість, і тепло…
І будь людиною — найвище вміння,
Яке на висоті завжди було
В усьому світі, від людського роду,
В усіх народів і в усі часи.
Цінують всі мир, волю і свободу
І почуття високої краси.
І людяність, та доброту й терпіння.
Тож сонце у душі своїй неси.
І не байдужість, а палке горіння
І в ворога нічого не проси…