Повернімось до своїх джерел

Багато мудрого у вихованні є
У нас самих, лиш треба пригадати.
Бо найцінніше й найважливіше — своє!
Й чужого нам не слід копіювати.
Мораль, традиції, устої в нас були
І українців в світі поважали,
Бо ми по честі і по совісті жили
І на чужі краї не зазіхали.
Знання любили й щирими були,
Розумні, добрі й дуже працьовиті.
У сім’ях діти наші в строгості росли,
Сміливі, мудрі і не ликом шиті.
Щораз тяглись до знань, до книжки, до письма,
І змалку знали — треба працювати!
Бо те, що не навчивсь малий Івась… Дарма…
Старий Іван цього не буде знати.
В прислів’ях українських мудре джерело,
Бо наш народ, як скаже, мов зав’яже!
Доцільність в них, дотепність, світло і тепло,
А стежечка від них до серця ляже…
Та щось змінилося і вже не так пішло,
Ми стали рідне і своє втрачати…
На модне дуже і чуже нас повело
Й ми відреклися від своєї хати,
І від традицій рідних й свого джерела,
Що їх батьки і матері плекали…
В стосунках грубість, між людьми нема тепла,
Найкраще все чогось позабували…
І, мов безхатченки, пішли в чужі краї,
То тут, то там чужого кус скубнемо…
А в ріднім краю є ж чарівні солов’ї,
Чого ж бездумно за чужим бредемо?
А в нашій рідній хаті правда власна є,
Свої пісні і жарти, мова солов’їна!
Все найсвятіше, найдорожче і своє
Та Богом дана рідна Україна…
Тож повернімося до свого джерела,
Воно живе і ще з глибин пульсує…
Невже нам мудрості бракує і тепла
Й ніхто не зрозуміє, не почує?