Життя коротке, ой яке коротке,
То ж хочеться любові і краси.
Не зле почути слово, а солодке,
То ж до людей свою любов неси,
А не амбіції і вічні нарікання,
Що світ не той і люди всі не ті…
Життя ж не просто в світі існування,
Є правила у ньому золоті,
Які з нас роблять добру і терплячу
Людину, що у світ несе тепло.
І щиру, та душею не ледачу,
Щоб з нею добре людям всім було.
Поганих слів не можна говорити,
Бо слово ранить душу назавжди.
І з раною цією важко жити…
Куди подітись? І піти куди?
А люди думають, що вічно будуть жити,
Що їхня правда в світі над усе…
Що можна все, що хочеш, говорити
І їх, як в добрій казці пронесе…
Але так в світі завжди не буває,
Якась незрима сила в ньому є.
Яка за слово й за діла карає,
То ж хай так буде — кожному своє.