Покинула мати — дитина сирітка,
У неї нікого нема.
Ні ласки, ні щастя… Як зірвана квітка,
І доля, мов чорна пітьма.
Чужа між чужими і що там чекає?
Немає сім’ї і тепла…
Терниста стежина у світ пролягає
І доля здебільшого — зла.
Дитина не звідала запаху мами,
Та знає, що десь вона є.
Тож хоче відчути, як інші, так само,
Й побачити щастя своє.
Лягає у ліжко, а думи обсіли,
Бо ж як воно жити в сім’ї?
Дитина у снах до матусі летіла,
Відчути цілунки її.
Обійми сердечні і щирі розмови,
За руку триматись завжди.
Пройтися із мамою просто чудово,
Не знати ні горя й біди…
Та мами немає і важко дитині,
Немає розради й тепла.
Не кидайте діток, бо діти не винні,
Що доля їм випала зла…