Пора осіння дивну здатність має,
То заворожує красою нам серця,
На творчість й на роботу надихає,
Не видно чарам осені кінця.

Вона така чудова і пригожа,
Краса в ній надзвичайна й таїна.
Вся золота, на диво-казку схожа,
І душу заворожує сповна.

То сонце в жовтім листячку струмиться,
То пахощами ллється у вікно.
То кольорами радісно вогниться,
Й пізнати все в ній, мабуть, не дано…

Та раптом синє небо спохмурніло,
Вже не такі яскраві кольори.
Осіннім ранком сизо задощило
І дощ, як сум, накрапує згори.

І стихло все, вітрець не ворухнеться,
Лиш стукають дощинки по вікні…
І осінь вже сумнішою здається,
Звучать в душі чогось не ті пісні…