Пора осіння просто дивовижна,
Бо ж на деревах листя золоте.
Вражаюча й тендітна, ніжна-ніжна,
Здавалося б все звичне і просте,
Та не просте, а в чарах все, казкове…
І небо як блавати, і хмарки…
І листячко незвичне, кольорове,
Та пізні квіти гарні і стійкі.
І аромати, і осіння тиша,
Усе захоплює, у серце проника.
А ніч вже довша, чорна і густіша,
І вже холодна, не така парка,
Яка була ще в серпні, а осіння,
Що зорі розсипає чарівні.
А на деревах ніжне павутиння
Здригається від вітру уві сні.