Пора осіння смуток навіває
Пора осіння смуток навіває,
Бо то листочок з дерева впаде,
То дощик дрібно-дрібно накрапає,
А сонечка вже три доби — ніде.
І синяви у небесах немає,
Все темні хмари, в хмурості всі дні.
Й повітряна тривога завиває…
Такі ото години в нас сумні.
А як же хочеться чарівний світ любити,
Купатися в осінньому теплі,
У спокої, в любові, в мирі жити…
Аби ж війни не стало на Землі…
А з клена листячко тихесенько злітає,
І по воді корабликом пливе.
Пора осіння смуток навіває.
В природі затихає все живе.