Пора осіння, в крапельках вікно,
Пожовкло листя і на землю впало…
Туман довкіл, мов біле полотно,
І у природі все засумувало…
Верба схилила віти до води
І листячко у річку поскидала…
І сум прийшов тихесенько сюди,
Дощем сіренька хмара заспівала…
І день поменшав, рано спати йде.
А ніч все довша й дуже чорна стала.
Пісень пташиних вже нема ніде
І річка усміхатись перестала…
А ще війна нам жити на дає,
Щодня життя і щастя забирає.
По нас ракетами все ворог б’є…
Й коли закінчиться? Ніхто не знає…
А ми б хотіли пісню завести,
Всміхатися, а ще гриби збирати…
Та по землі не можна просто йти —
Де ворог був, там міни і гранати…
Тому і сумно, бо пора така:
Війна, біда, трагедії повсюди…
І доля в більшості людей гірка,
А ми ж не камінь, ні… Ми просто люди…